Регіональні детермінанти формування та реалізації промислової політики держави

Анотація

Предметом дослідження є сукупність економічних, інституційних, просторових та інноваційних відносин і механізмів, що формуються під впливом регіональних детермінант та визначають особливості формування й реалізації державної промислової політики, зокрема вплив регіональної спеціалізації, ресурсного потенціалу, рівня інноваційного розвитку, інфраструктурного забезпечення, інвестиційної привабливості та управлінських інструментів на ефективність промислового розвитку регіонів.

Метою дослідження є обґрунтування регіональних детермінант формування та реалізації промислової політики держави, а також визначення механізмів їх урахування у процесі стратегічного управління промисловим розвитком на національному та регіональному рівнях.

Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових та спеціальних економічних методів пізнання, що забезпечують комплексний аналіз регіональних детермінант формування та реалізації промислової політики держави. У процесі дослідження застосовано методи аналізу та синтезу, системний підхід, метод групування та кластерного аналізу, інституційний метод, метод стратегічного аналізу, графічні та табличні методи.

Результати роботи. У ході дослідження було виявлено, що формування та реалізація промислової політики держави значною мірою залежать від сукупності регіональних детермінант, які визначають рівень промислового розвитку територій, їх інноваційний потенціал та адаптивність до структурних трансформацій економіки. Обґрунтовано, що ігнорування регіональної специфіки призводить до зниження ефективності державних промислових інструментів і посилення міжрегіональних диспропорцій. У результаті систематизації регіональних чинників встановлено, що ключовий вплив на реалізацію промислової політики мають: ресурсно-сировинний потенціал регіонів, рівень розвитку промислової та логістичної інфраструктури, стан людського капіталу, інноваційна активність підприємств, а також інституційна спроможність регіональних органів влади. Доведено, що регіони з диверсифікованою структурою промисловості та розвиненими інноваційними екосистемами демонструють вищу результативність реалізації промислових програм і проєктів. На основі проведеного аналізу встановлено, що диференціація соціально-економічного розвитку регіонів формує асиметричні умови для впровадження єдиної державної промислової політики, що зумовлює необхідність переходу від уніфікованих підходів до моделі диференційованої промислової політики, орієнтованої на принципи смарт-спеціалізації, кластерного розвитку та регіональних індустріальних екосистем. Результати дослідження свідчать, що ефективна реалізація промислової політики можлива за умови поєднання загальнодержавних стратегічних пріоритетів із регіональними програмами розвитку, які враховують локальні конкурентні переваги, рівень технологічної готовності та інвестиційну привабливість територій. Виявлено, що застосування інструментів децентралізації управління, державно-приватного партнерства та регіональних індустріальних парків сприяє активізації промислового розвитку та підвищенню стійкості регіональних економік. Окремим результатом дослідження є обґрунтування необхідності інтеграції промислової політики з регіональною, інноваційною та інвестиційною політиками держави. Встановлено, що регіональні детермінанти виступають не лише обмеженнями, а й джерелами зростання промислового потенціалу держави. Їх урахування в процесі формування та реалізації промислової політики створює передумови для підвищення конкурентоспроможності національної промисловості, забезпечення сталого регіонального розвитку та зміцнення економічної безпеки держави.

Галузь застосування результатів. Результати дослідження можуть бути використані у сфері формування та реалізації державної і регіональної промислової політики, зокрема в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування при розробленні стратегій регіонального розвитку, програм структурної модернізації промисловості, стратегій смарт-спеціалізації та планів післявоєнного відновлення економіки регіонів. Практичне застосування отриманих положень і висновків можливе в процесі обґрунтування пріоритетів промислового розвитку регіонів, вибору інструментів державної підтримки промислових підприємств, формування кластерних ініціатив, розвитку індустріальних парків, а також при оцінюванні регіональних диспропорцій і промислового потенціалу територій.

Висновки. У статті обґрунтовано, що ефективність формування та реалізації промислової політики держави значною мірою визначається регіональними детермінантами, які відображають економічну, інституційну, інноваційну та соціальну специфіку територій. Доведено, що універсальні підходи до промислової політики не забезпечують належного результату без урахування регіональних особливостей розвитку, ресурсного потенціалу та структури промисловості. Встановлено, що ключовими регіональними детермінантами є рівень індустріалізації, інноваційна спроможність, кадровий потенціал, інфраструктурне забезпечення та якість інституційного середовища. Їх комплексна взаємодія формує передумови для реалізації адаптивної, диференційованої та смарт-орієнтованої промислової політики. Зроблено висновок, що підвищення результативності державної промислової політики можливе за умов посилення ролі регіонального рівня управління, розвитку механізмів міжрегіональної координації та інтеграції принципів смарт-спеціалізації, сталого розвитку й цифрової трансформації. Отримані результати можуть бути використані у процесі вдосконалення інструментарію промислової політики та розробки регіональних стратегій економічного розвитку.